Історія київського водогону
Березень, 2019
До появи водогону кияни користувалися великою кількістю джерел і малих річок, а також різноманітністю ландшафту. Приклад тому - фонтан Самсон (раніше - Феліціал), який живився водами підземних джерел Андріївської гори. При будівництві метро на Подолі археологи виявили залишки дерев'яних труб - подоби водогону, в який вода подавалася природним способом, стікаючи з пагорбів. Для учнів Київського військового училища в цистерну за допомогою парового насоса закачували воду з озер і Либеді.
Кияни користувалися джерелами і колодязями. Загальна кількість місць забору води на кінець 18-го ст. досягала трьох сотень. Якість води залишала бажати кращого, вона створювала загрозу отруєнь і поширення епідемій. Дощові води стікали по горбах в яри, несучи з собою нечистоти вигрібних ям. Все це входило в землю, потрапляло в джерела неглибокого залягання і дрібні річки. Тому заможні верстви населення замовляли доставку води з чистих джерел, що знаходилися за межами міста. Але навіть для побутових потреб багатьом городянам доводилося платити за воду: жителям Печерська її нерідко тягали з Дніпра паломники, розплачуючись таким способом за постій, існувала професія «водовоз» і навіть пожежники нелегально підробляли на доставці води. Відро річкової води у водовозів коштувало дві копійки, стільки ж коштував кілограм хліба, а вантажник в порту за день заробляв 75 копійок. Водовози, що мали коня і велику бочку, заробляли до 60 рублів на місяць, вдвічі більше за постового і навіть за кваліфікованого технічного працівника, заробіток якого становив близько 50 рублів на місяць.
Ідею спорудити водогін в Києві належить генерал-губернатору І.І. Васильчикову. На час її оголошення у 1858 році система водопостачання функціонувала вже у Москві та Одесі. У пресі з'явилися повідомлення про створення відповідного акціонерного товариства петербурзькими домовласниками. Для будівництва київської системи знадобилося б 250 тисяч рублів сріблом. Від ідеї відмовилися градоначальники - Дума вважала, що гроші потрібніші для інших справ. Через вісім років, в 1865 році ту ж ідею повторно запропонував вже генерал-губернатор Н. Н. Анненков. На цей раз так само зреагували домовласники, які на своїх зборах вирішили, що вигоди від водогону будуть неспівмірні з витратами на проведення робіт та потребуватимуть дуже великих затрат на утримання.
Хто зна, скільки б тривали дискусії між губернською та міською владою і домовласниками (а по суті - бізнесменами) міста, якби не інженер-капітан Аманд Струве, на рахунку якого вже було будівництво залізничного моста через Дніпро, системи газового освітлення вулиць і перших трамвайних ліній. Після дебатів в Контрактовому будинку в 1869 році пропозиції Струве були прийняті, але контракт з інженером Міська дума підписала лише через рік. Першими воду отримали будинки на Хрещатику, Олександрівській (вул. П. Сагайдачного) та Васильківської вулиць, на Бібіковському бульварі (бульвар Т. Шевченка) - 1 березня 1872 року. Воду забирали з Дніпра біля пам'ятника Магдебурзькому праву, а в міському саду з'явилися дві водонапірні башти. У них же знаходилися житлові приміщення для доглядачів, при чому з електрикою і телефоном, що було доступно переважно комерційним закладам і заможним домовласникам. Передбачалося, що вода буде заводитися в садиби, в будинки і квартири, а також будуть водорозбірні крани на вулицях міста, басейни для фонтанів і крани для отримання води під час пожеж. З фонтанів воду для особистих потреб можна було брати безкоштовно, але тільки відрами. З водозабірних кранів можна було набирати бочками: за ємність в 20-25 відер - 5 копійок, за 45-50 відер - 10 копійок. Таким чином, відро коштувало чверть копійки, порівняно з двома копійками в минулі часи. Зручності в будинку обходилися значно дорожче: за ванну кімнату господар садиби платив 5,4 руб., за ватерклозет - 5 руб. Плата стягувалася за наявність коней та екіпажів в садибі, за пожежний кран і полив саду. Через дорожнечу, а також побоювань розвитку вогкості в приміщеннях, господарі домоволодінь не надто активно підключалися до водогінної системи. Якщо в перший рік це було 83 садиби, через два роки - 147, через п'ять років - 270, тоді як загальна їх кількість сягала 5000.
В останнє десятиліття XIX століття водогоном користувалися вже 2000 садиб і десятки тисяч киян. Води почало не вистачати. З'явилися приватні водопровідники, які постачали в квартири артезіанську воду. Самовільно бурили свердловини і деякі місцеві підприємства. На початку XX століття станція з фільтрами на Олександрівському узвозі теж перестала справлятися зі своїм завданням - вода в Дніпрі ставала все більш забрудненою. Києвознавець Анатолій Макаров у своїй книзі «Мала енциклопедія київської старовини» привів повідомлення видання «Київська іскра», 1908 р . про те, як один з місцевих професорів провів випробування якості води з крану своєї ванни, зав’язавши його чистим рушником та пустивши струмінь води. За півгодини в рушнику виявилося близько напівфунта мулу і три п'явки. У той же рік по київських трубах пішла виключно артезіанська вода. А саму водогінну систему місто отримало у власність у 1914 році.
Рекомендуємо для прочитання також:
Описание Киевского водопровода
Краткий очерк устройства и развития Киевского Городского Водопровода
Водогін // Ієвлева, В. П. Пам'ятки індустріального розвитку Києва кінця XIX - першої третини XX століття / Валерія Ієвлева. - Київ, 2008. - С. 38-47 : іл.
Водопостачання Києва, 1872-1997 рр. / П.І. Петімко [та ін.]. - Київ : Логос, 1997. - 359 с. : портр.
Время воды : [история Киевводоконала] / [В.И. Азманов та ін.]. - Киев : Логос, 2012. - 287 с. : ил.
Дела водопроводные // Анисимов А. Л. Киев и киевляне. Я вызову любое из столетий... : в 2 кн. Кн. 2 / А. Л. Анисимов. - Киев : Телеграфъ, 2003. - С. 257-265 : іл..
Дела водопроводные... // Анисимов А. Л. Привьтъ изъ Кіева : [рассказы о старом Киеве] / Александр Анисимов. - Киев : Скай Хорс, 2011. - С. 145-158 : ил..
Киев ,его святыни, древности, достопамятности и сведения, необходимые для его почитателей и путешественников / Н. Сементовский. - Кіевъ ; СПб. : Н. Я. Оглоблин, 1900. - 299,/7/ с. : ил.
Макаров, А. Н. Благоустройство старого Киева. Кн. 2 / Анатолий Макаров. - Київ : Скай Хорс, 2017. - 191 с. : ил.
Попельницкая Е. Двести лет назад вода поступала к жителям Подола по деревянным трубам : [Из истории киев.водопровода] // Киевские ведомости. - 1996. - 20 янв.-С.16.