Домашня сторінка > Цікаві факти про Київ > Театр «Березіль» Леся Курбаса

Театр «Березіль» Леся Курбаса

Київський період існування театру:  1922-1926 рр.

До 100-річчя заснування театру та 135-річчя від дня народження Леся Курбаса.

Лютий, 2022

Лесь Курбас – видатний український режисер-реформатор, актор, теоретик театру, драматург, публіцист, перекладач. «Його велич у тому, що він один за 15 років виконав роботу, яку в інших культурних народів довершують кілька генерацій режисерів», – зауважував український літературознавець

Юрій Лавриненко.

31 березня 1922 року у Києві режисер і драматург Лесь Курбас створив студію-театр «Березіль», що стала флагманом модернізму в українському театральному мистецтві.

Театр як державний  працював з 1922 до 1926 рр., а з 1926 по 1933 рр. –  у тодішній столиці  – Харкові. Період життя та становлення театру у Києві вважають його «політичним» періодом, а харківський період  – філософським.

З біографії Леся Курбаса:

Олександр-Зенон Курбас народився у 1887 році у м. Перемишль (тоді   Австро-Угорська імперія) в акторській родині. З 1907 року він навчався у Віденському університеті на філологічному факультеті та в драматичній школі при Віденській консерваторії. Через два роки Лесь Курбас повернувся до Львова, де продовжив навчання та розпочав свою акторську та режисерську кар'єру в аматорському гуртку «Сокіл». З літа 1911 року він працював у «Гуцульському театрі», протягом 1912–1914 років  у професійному пересувному театрі «Руська бесіда», а в 1915 року в Тернополі заснував перший стаціонарний професійний театр. Саме там одну з його вистав відвідав Микола Садовський, який і запросив Леся Курбаса до свого театру.

У  Лесь Курбас переїхав до Києва.

Театр «Березіль» Леся Курбаса

Лесь Курбас у численних інтерв’ю київським газетам розповідав, як саме створено «Березіль». Театр, народився серед червоноармійців 45-ї Волинської червонопрапорної дивізії. Невелика група акторів, робітників і солдатів без коштів, власного приміщення і глядачів усю увагу зосередила на студійній роботі, пошуку власного шляху й технічній підготовці колективу, спрямувавши свої зусилля на створення основ театру майбутнього.

Датою створення театру вважається 30 березня 1922 року. Тоді виникло мистецьке обєднання «Березіль», пізніше «Театр Березіль».

Назва символічна, бо давньоукраїнською мовою означає березень (слово «березіль» з язичницького слов’янського календаря – давня назва місяця березня). Отже, це початок весни, початок нового мистецтва. І Лесь Курбас, і нове українське мистецтво молоді були сповнені ентузіазму. Відгриміла війна, проте митці розуміли: навіть серед руїн варто створювати культуру, бо за зимою – завжди весна. Багатозначно: створено театр наприкінці березня.

До речі, за деякими варіантами, «березіль» може означати і «квітень», та й новий театр народився майже 1 квітня. З іншого боку, назва «Березіль» наштовхує на роздуми, бо походить або від «березова зола» (наші предки цього місяця палили березову кору, коли не було дров), або навіть від «злий до беріз», бо в березні точили сік із цих дерев. Чи не натяк це на випробовування для молодих починань? А ці випробовування були, і нелегкі.

Назву запропонував сам Лесь Курбас використовуючи як девіз рядки норвезького поета Б. Бйорнсона: «Я вибираю березіль, – Він ламає все старе, Пробива новому місце...». Сутність творчої діяльності «Березоля» Лесь Курбас задекларував як рух. Основний ідейний стрижень міститься в програмі – якнайширше використання й розвиток художньої спадщини народної і професійної національної культури, а також широкого спектру духовних надбань в історії цивілізації. Розширення репертуару керованої ним трупи відбувалося за рахунок вистав західних  і східних європейських авторів (перевага надавалася п'єсам «нової драми», народженим на зламі ХІХ–ХХ ст.).

«Театр Березіль» складався з чотирьох – шести театральних майстерень, мережі науково-дослідних станцій, організаційно-творчих комісій і навчальних підрозділів-лабораторій. Будуючи новий театр, керівництво виходило з того, що основна робота театру – не тільки театральна, але й громадська. Головне – виховувати грамотного режисера, актора-громадянина, професіонала, клубного сценариста, нового драматурга. «Березіль» – не тільки театр, а свого роду навіть ВУЗ, Академія мистецтв. На першому етапі свого існування театр отримував допомогу з боку 45-ї Волинської дивізії, а згодом зіштовхнувся з фінансовими труднощами. Державної дотації не одержував, тому не вдалося навіть здійснити деякі постановки. Театр не мав свого постійного приміщення, періодично користувався сценами театрів ім. Т. Шевченка, М. Занковецької, В. Леніна, колишнього театру «Пел-Мел» (Хрещатик, 29).

До уваги: Театр «Пел-Мел» театр малих форм і жанрів, діяв у 1916 1920 роках у Києві на Хрещатику, 29. У 19171918 роках  Театр легкої комедії та оперети «Пел-Мел». Стаціонарний театр малих форм «Пел-Мел» відкрився 1 вересня 1916 року в літньому приміщенні клубу Дворянського зібрання на Хрещатику, 29 (ріг Лютеранської). За жанром це був театр легкої комедії, який у пресі називали театром «витонченої» комедії, театр мініатюр. Глядацька зала клубу на 400 місць розмістилась на першому поверсі. Тут також були розташовані гримерні, фойє та вітальня. Директором-розпорядником театру був Г. С. Бунін.

У грудні 1923 року у Києві, за допомогою громадськості, було створено «Товариство сприяння Українському революційному театру» під керівництвом голови Київського губвиконкому Г. Ф. Гринька, який водночас був головою Київської міської ради. Під час його правління відбулася адміністративно-територіальна реформа, і на частині колишньої Київської губернії створили Київську округу. Товариство поставило перед  Всеукраїнським центральним виконавчим комітетом (ВЦВК) питання про звільнення «Березоля» від податків, сплати комунальних послуг та надання йому постійного приміщення. Президія ВЦВК визнала за необхідне надати театру допомогу і в березні 1924 року Раднарком УРСР прийняв постанову: «Звільнення театрального об’єднання «Березіль» від усіх податків і зборів, пов’язаних з його культурною роботою». Театр одержав приміщення театру імені Леніна (колишній «Соловцов»). У цьому ж році в «Березолі» відбулися структурні зміни. На початку квітня були об’єднані 1, 2 та 4 майстерні в одну  – Центральну київську театральну майстерню. Входило туди 60 осіб художнього та 38 – адміністративно-технічного персоналу. Окремою групою виділена кіногрупа. Восени було ліквідовано 3 та 5 майстерні (Білоцерківську та Бориспільську). До театрального об’єднання «Березіль», таким чином, увійшли: Центральна київська майстерня – керівник Лесь Курбас, заступник Фавст Лопатинський; актори – Іван Мар’яненко, Амвросій Бучма, Любов Гаккебуш, Йосип Гірняк, Степан Шагайда та інші. Була також майстерня в Одесі та 4 територіальні селянські агітмайстерні: 3 в Білій Церкві і 1 у Шевченківському районі Києва. Окрім діяльності майстерень, важливої з погляду експериментально-студійної роботи, завдання підготовки режисерських кадрів реалізовувала організована 4 березня 1923 року при «Березолі» режисерська лабораторія (від 4 березня 1925 року – режисерський штаб). Там навчалися М. Крушельницький, М. Верхацький, Б. Балабан, В. Скляренко, Л. Дубовик, Ю. Лішанський, З. Пігулович, О. Швачко. При режисерському штабі працювала макетна майстерня «Березіля» – осередок підготовки сценографів

Діяльність режисерського штабу – це робота секцій (станцій): фіксації й систематизації досвіду, клубної, репертуарної, станції сільського театру, мови і театральної термінології, наукової організації праці, музейної станції (сприяла організації театрального відділу ДМТМК). На сторінках журналу «Барикади театру», який виходив з  1923 року, регулярно публікувалися Лесь Курбас, В. Меллер, молоді режисери «Березіля», інформуючи читача про постановки, проблеми нового українського театру. Серед провідних українських сценографів, які започатковували явище українського класичного авангарду, – В. Меллер (головний художник) та його учні В. Шкляєв, М. Симашкевич, Д. Власюк і Є. Товбін. Художній розвиток «Березоля» за чотири роки існування київського періоду еволюціонував від захоплення експресіоністською драматургією і конструктивістським оформленням до «перелицювання» національної класики… Прагненню оновлення українського театру присвячено діяльність майстерень «Березоля», насамперед:

  • 1-ї, відкритої 30 березня 1922 під керівництвом Леся Курбаса: вистави «Жовтень» (1922), «Рур» (1923) Леся Курбаса, «Газ» Ґ. Кайзера (1923);

  • 2-ї, заснованої 30 грудня 1922 року під керівництвом Ф. Лопатинського: вистава «Нові ідуть» за О. Зозулею, 1923 року;

  • 3-ї, відкритої 28 січня 1923 року під керівництвом Я. Бортника;

  • 4-ї, відкритої 20 березня 1923 року під керівництвом Леся Курбаса: вистави «Джиммі Хіґґінс» за Е. Сінклером (1923), «Машиноборці» за Е. Толлером, «Макбет» В. Шекспіра, «Пошились у дурні» М. Кропивницького;

  • 5-ї, організованої 7 жовтня 1923 року в Борисполі під керівництвом В. Онацької;

  • 6-ї, заснованої в Одесі 19 травня 1924 року під керівництвом С. Бондарчука та П. Долини як стаціонарний театр.

Від 7 листопада 1924 року  театральне об’єднання отримало новий статус і стало називатися «Драматичний театр «Березіль».

Для свого основного глядача театр максимально знизив ціни на квитки: від 40 до 20 коп. за 1 квиток. Театр чимало вистав проводив безкоштовно для робітників, червоноармійців, членів профспілки, для дітей тощо. Проводилися вистави й у клубах і виробничих колективах: клуб металістів, клуб імені Спиридонова, заводи «Більшовик», «Арсенал», трамвайний парк імені Леніна та інші. Влітку 1924 року пройшли гастролі театру на Лівобережній Україні. Гастролі були дуже успішними. Харківські газети писали, що «Березіль» здійснив прорив у театральному мистецтві в Україні. І кожна постанова театру – це, безперечно, етап. І столична, і київська преса теж високо оцінили «Березіль», зазначивши, що він «Єдиний розсадник справжньої, глибокої театральної культури на Україні»,  «найкращий театр у Києві та на Україні», «акторський склад найкращий в УРСР» тощо.  Театр «Березіль» ставив буквально все, роблячи акцент і на репертуарі театру корифеїв, і на популярних тоді п’єсах 20-х років,  і на класиці (В. Шекспір, Мольєр, Тарас Шевченко та ін.).

Цей театр вів публіку за собою, сміливо і водночас доступно ставлячи елітарні твори. Навіть якщо цензура вимагала революційних тем – Лесь Курбас ставив не грубі агітки, а класичні твори (проте ще не знані українському глядачу). Наприклад, на тему селянської війни – п’єсу Проспера Меріме «Жакерія». У лютому 1925 року відбулася прем’єра «За двома зайцями»  Михайла Старицького у постановці Василя Василька. У березні цього ж року за участю всього складу театру побачила світ вистава «Гайдамаки» (до 110-х роковин від дня народження Тараса Шевченка): постановка Леся Курбаса, музика з творів Миколи Лисенка, Кирила Стеценка, Рейнгольда Глієра, Наума Прусліна, диригент Леоніда Ентеліс. Високу оцінку роботи театру дав А. В. Луначарський, перебуваючи восени 1925 року в Києві. Він підкреслив у розмові з Лесем Курбасом, що робота «Березоля» цікавила його з перших років існування театру, що їхня робота має всесоюзне значення.  

До того ж, саме в цей час прийшло повідомлення від Міжнародної виставки декоративного мистецтва та сучасної художньої промисловості в Парижі, що експонатам театру «Березіль» міжнародне журі присудило Золоту медаль. 

Останній сезон театру в Києві почався з прем’єр: у жовтні 1925 року прем’єрою М. Куліша «Комуна в степах» ( ця п’єса входить до так званої «трилогії про село». Це один із перших драматичних творів письменника (постановка П. М. Берези-Кудрицького, художник М. М. Симашкевич). На прем’єру з Харкова приїхала група письменників: М. Хвильовий, П. Тичина, М. Семенко, О. Слісаренко, В. Вражливий, А. Любченко.   

У листопаді – прем’єра «Жакерія» П. Меріме. А в грудні – остання постановка Леся Курбаса в Києві «1905 рік»  – «… драматизована хроніка з історії 1905 року, якою театр відзначив 20-літній ювілей революційних подій». Вона стала «виключною подією  в театральному житті», – так її оцінила преса.

У березні 1926 року відбулась остання прем’єра театру «Березіль» у Києві –   комедія «Шпана», точніше – «огляд-ревю» за п’єсою Володимира Ярошенка. (ревю – естрадне або театральне видовище-огляд, що складається з невеликих сценок, вокально-інструментальних, танцювальних і циркових номерів, різних за жанром, але об'єднаних спільною темою). Прем’єра відбулася 19 березня, режисер – Януарій Бортник. Крім нього, над виставою працював молодий режисер, тоді ще студент Київського музично-драматичного інституту імені Лисенка Євген Капля-Яворовський. Оформили виставу Майя Симашкевич і Валентин Шкляїв – обидва учні Вадима Меллера з макетної майстерні «Березоля».  

4 травня 1926 року у зв’язку з переведенням театру «Березіль» до Харкова Київ урочисто прощався з улюбленим театром. Присутні побачили уривки з усіх прем’єр театру останнього сезону 1925–1926 років.  

Зі спогадів Йо́сипа Йо́сиповича Гірня́ка – українського актора і режисера, педагога, члена Української академії мистецтв і науки.  

Прощання театру «Березіль» з Києвом: «Осінній сезон 1926 року «Березіль» мав уже розпочати у Харкові, як провідний театр країни. Київ з великим жалем проводжав свій театр, який виріс і змужнів під його опікою, серед громадських хуртовин, голоду та холоду. Кожен березілець отримав почесну відзнаку київського Виконавчого комітету на згадку про ці незабутні часи золотої молодості. Перед виїздом до Харкова весь колектив подався на великому моторному човні до Канева, щоб схилити голову під Хрестом на могилі автора «Гайдамаків», які принесли незабутню славу і цьому театрові, і його мистецькому керівникові Лесеві Курбасові.

Прощатися з Києвом не було легко. Березільці покидали ту дорогу кожному українцеві столицю їхньої батьківщини, де народився і виріс їхній театр, де вони пережили чимало подій, які залишили глибокий слід не тільки в їхньому особистому житті, але й в історії тієї буремної доби. Покидали вони й чимало товаришів, які з різних причин не могли виїхати до Харкова. Це були в основному студенти… та Гнат Ігнатович, який залишився в Києві».

P.S. Лесь Курбас посів вагоме місце в сузір’ї Розстріляного відродження.

Він створив експериментальний театр українського модернізму, вивівши його на лінію передових мистецьких шукань Заходу (діяльність «Березоля» 1922–1926 років). Заклав основи вітчизняної акторської і режисерської школи, сказав вагоме слово і в кінематографі, відкрив світові видатного драматурга Миколу Куліша, великих акторів – Амвросія Бучму, Мар'яна Крушельницького, Валентину Чистякову, Дмитра Мілютенка, Йосипа Гірняка, Наталію Ужвій.

Доля відпустила Лесю Курбасу тільки п’ятдесят років, але за ці півстоліття він встиг зробити надзвичайно багато для мистецтва. Тому сьогодні повертається пам’ять про режисера. Життя і творчість Леся Курбаса визначна пам’ятна сторінка в історії Києва.

Із наданих нижче джерел ви можете дізнатися ще більше про театр «Березіль», звернувшись до електронного каталогу Публічної бібліотеки імені Лесі Українки міста Києва:

Архів Розстріляного Відродження. Лесь Курбас і театр «Березіль» : архівні документи (1927-1988) / упоряд., авт. передм. і комент. Ольги Бертелсен. — Київ : Смолоскип, 2016. — 504 с. : фотоіл., портр.

Бойчук, Б. Сценографія авангардистів і «Березіль» / Богдан Бойчук //  Кіно-Театр. —  2016. — № 1.  — С. 6-7 : іл.

Про виставку «Інсценізація українського авангарду 1910-1920-х років» в Українському музеї, Нью-Йорк, США. Художники, представлені на цій виставці, співпрацювали з видатним українським режисером Лесем Курбасом в його театрі «Березіль».

Брюховецька, Л. «Золоте черево» : чому сценічний шедевр не мав успіху? / Лариса Брюховецька //  Кіно-Театр. — 2010. — № 6. — С. 24-27 : іл.

Про постановку вистави «Золоте черево» за однойменною п’єсою Ф. Кроммелінка в Театрі «Березіль» в театральному сезоні 1926 р. Режисер Л. Курбас.

Вергеліс, О. Ужвій і Курбас. Незакінчена повість / Олег Вергеліс //  Українська культура. — 2012. — № 9. — С. 54-58 : іл., фото.

Наталя Ужвій і Лесь Курбас - символи української сцени ХХ століття. Дві долі, в яких переплетені успіх та фатум. Видатна українська актриса, творчий шлях якої був тісно пов’язаний із курбасівським театром «Березіль». Геніальний режисер, у трупі якого Наталя Михайлівна зіграла десятки образів, фактично стала примадонною «Березолю». ...Про долю Наталії Ужвій, про прекрасні та трагічні взаємини, які об’єднали актрису і режисера - у вибраних сторінках з нової книги «Квиток на вчорашню виставу» Олега Вергеліса.

Веселовська, Г. І. Український театральний авангард : [монографія] /     Ганна Веселовська ; Національна академія мистецтв України ; Інститут проблем сучасного мистецтва. — Київ : Фенікс, 2010. — 368 с. : іл., портр.

У книзі досліджується український театр 1920-х років. Зокрема увага зосереджена на творчості українських режисерів-новаторів Марка Терещенка, Фауста Лопатинського ; Гната Ігнатовича, Леся Курбаса та на українському періоді діяльності Бориса Глаголіна й Ігоря Терентьєва.

Голобородько, Я. Геніальний тріумвірат : Лесь Курбас, Микола Куліш, Мар'ян Крушельницький  //  Дивослово. — 2005. — № 11. — С. 33-41.

Театр «Березіль».

Єрмакова, Н. П. Березільська культура : історія, досвід / Наталя Єрмакова ; Національна академія мистецтв України ; Інститут проблем сучасного мистецтва. —  Київ : Фенікс, 2012. — 512 с.

Ермакова, Н. Океан человеческой памяти : [інтерв'ю] / Наталья Ермакова; беседовала Анна Шерман //  Антиквар. — 2019. — № 2. — С. 30-37 : фот.

Бесіда з доцентом кафедри театрознавства Київського національного університету театру, кіно і телебачення ім. І. К. Карпенка-Карого Н. Єрмаковою про заснування Музею театрального, музичного і кіномистецтва, про театр «Березіль», створений Лесем Курбасом, його постановки, акторів і режисерів.

Загорулько, Р. Архів Розстріляного Відродження. Лесь Курбас і театр «Березіль» : [рецензія] / Ростислав Загорулько //  Критика : часопис. — 2019.  — № 5-6. — С. 17 : іл.

Публікація знайомить читача з другим томом книжкової серії «Архів Розстріляного Відродження», до якого увійшли архівні матеріали про видатного українського режисера, актора та теоретика театру Леся Курбаса і його театр «Березіль», які розкривають нелегкі будні театру в його харківський період, стосунки між акторами, ставлення акторів до майстра, а також ставлення влади до театру і його керівника. У книзі подано матеріали архівно-слідчої справи Курбаса та матеріали, пов’язані з його реабілітацією. Більшість документів оприлюднюється вперше.

История Киева [Текст] В 3 т., 4 кн. Т.2 /редкол.: В. Г. Сарбей [и др.] – Киев : Наукова Думка, 1984. 463 с. – Із змісту : [про Леся Курбаса]. – С. 412.

История Киева [Текст] В 3 т., 4 кн. Т.3, кн. 1 /редкол.: Н. И. Супруненко [и др.] – Киев : Наукова Думка, 1985. -  494 с. – Із змісту : [про Леся Курбаса]. – С. 127-130, 174.

История Киева [Текст] В 2 т. Т.2. – Киев : Издательство АН УССР, 1964. – 819 с. -  Із змісту : [про Леся Курбаса]. – С. 122, 128, 131, 361.

Качанюк, М. Театр Країни Рад. «Березіль» 1922-1932 / М. Качанюк ; пер. з рос. Євдокія Стародинова ; передмова Ганни Веселовської //  Просценіум. — 2002. — № 3. — С. 16-19.

Стаття з бюлетеня «Интернациональный театр» (№ 4, 1933 р.), присвячена творчості режисера і теоретика театру Леся Курбаса.

Кравченко, О. Український революційний театр і його творець : (до 115-річниці від дня народження Леся Курбаса) / О. Кравченко  //  Українознавство-2002. Календар-щорічник.  — 2001. — С. 201.

Курбас, А. С. Березіль : із творчої спадщини / Лесь Курбас ; [упоряд., авт. прим. М. Г. Лабінський]. — [Київ] : [Дніпро], [1988]. — 518 с. : іл., портр. 

Курбас, Л. Березіль : [імена на літературній карті України] / Лесь Курбас //  Дивослово. — 2007. — № 2. — С. 2-га стор. обклад. портр.

Курбас, Л. Філософія театру / упоряд. М. Лабінський / Л. Курбас  — Київ. : Видавництво Соломії Павличко «Основи», 2001. — 918 с. : портр.

Лабінський, М. Перекладницька спадщина Леся Курбаса / М. Лабінський //  Березіль. — 1994.  — №11/12. — С.174-179.

Лесь Курбас: «Поворот до Європи і до самих себе» : бібліографічний покажчик / [уклад. Л. Оленич ; вступ. ст. Г. Веселовська] ; Управління культури Тернопільської обласної державної адміністрації ; Тернопільська обласна універсальна наукова бібліотека ; Національний центр театрального мистецтва імені Леся Курбаса. — Тернопіль : Підручники і посібники, 2012. — 288 с. : іл., портр.

Твори, листи та переклади Леся Курбаса; Драма життя; Окремі постановки Леся Курбаса й театру «Березіль»; Театральна філософія Леся Курбаса; Лесь Курбас театральний педагог; Режисура та сценографія: шляхи взаємодії; Музика в театрі Леся Курбаса; Письменницькі та перекладацькі проби Леся Курбаса; Лесь Курбас і кінематограф; Слова мовчать. Але не пам’ять.

Масенко, Т. Лесь Курбас. «Березіль» / Т. Масенко   //  Дивослово. — 2003. — № 10. — С.74-75.

Рибаков, М. Невідомі та маловідомі сторінки історії театрального життя Києва (70-і рр. ХІХ ст. — 1920-і рр.) / Михайло Рибаков //  Київська старовина.  — 2007. — № 6. — С. 54-88. – Із змісту : [про Леся Курбаса]. – С. 73, 75, 76, 77.

Рибаков М. О. Театр легкої комедії «Пел-Мел» / М. О. Рибаков // Хрещатик відомий і невідомий. Краєзнавчі нариси. — Київ : Кий, 2003. — С. 257-262.

Театр «Березіль» Л. Курбаса //  Рибаков, М. О. Вулиця архітектора Городецького : історико-краєзнавчі нариси / М. О. Рибаков. — Київ : Фенікс, 2007. — С. 181-184 : іл.

 А також:

https://uk.wikipedia.org/wiki/;

http://mari.kiev.ua/sites/default/files/inline-images/pdfs/_works-istor_teatr_text.pdf;

https://esu.com.ua/search_articles.php?id=39316;

https://old.uinp.gov.ua/methodicmaterial/informatsiini-materiali-do-130-richchya-vid-dnya-narodzhennya-lesya-kurbasa;

https://uain.press/blogs/les-kurbas-ta-berezil-teatr-yakyj-ne-boyavsya-eksperymentuvaty-723657.

Підготувала Надія Грищенко