Домашня сторінка > Цікаві факти про Київ > Колегія Павла Галагана (до 150-річчя від дня заснування)

Колегія Павла Галагана (до 150-річчя від дня заснування)

Квітень, 2021

Окрасою  Києва ХІХ століття, зразковим середнім закладом була Колегія Павла Галагана. Протягом півсторіччя вона відігравала роль видатного культурно-просвітницького центру, впливала на все місцеве життя, зосереджувала першорядні педагогічні сили.

У некролозі на смерть Г. Галагана у вересні 1888 року газета «Киевлянин» писала: «На прикладі створення Колегії ми бачимо, що може бути зроблено в нашому суспільстві людиною високого державного і соціального стану, котра володіє великими матеріальними засобами, раз вона одушевлена бажанням громадського блага».

Заснував Колегію у 1871 році Григорій Павлович Галаган (1819-1888) – громадський діяч, українофіл, відомий меценат, голова Південно-західного відділу Російського географічного товариства, почесний член Історичного товариства Нестора-літописця, близький знайомий Т. Шевченка й  М. Максимовича, великий поміщик на Полтавщині і Чернігівщині, представник відомого старшинсько-дворянського роду Галаганів. Приватну гімназію Григорій Павлович Галаган заснував  у пам’ять свого сина Павла (Павлуся), який раптово помер від тифу у  віці шістнадцяти років. Після його смерті посиротілий батько написав таке: «Усе перевелося й пропало! Нам лишалось тільки одне із двох: або віддатися цілковитій і безкінечній печалі, до якої, зрозуміло, прагнула душа, або, долаючи цю печаль, пориватись до того, щоб наш нещасливий син продовжував жити в інших, у своїх ближніх і для своїх ближніх. Ми вибрали останнє, і з цією метою я заснував Колегію Павла Галагана».

(Білокінь С. Колегія Павла Галагана. – Київ. – 1988. – С. 144).

Щоб син «жив у інших і для інших», батьки обрали власний шлях. Григорій Ґалаґан продав 8 тисяч десятин землі в Полтавській та Чернігівській губерніях на суму 275 тисяч рублів, пожертвував на фонд навчального закладу мільйон рублів і придбав у Києві далеку від торговельно-промислового Подолу околицю, так звану Нову забудову. Він продав свій хрещатицький двоповерховий будинок, а 4 серпня 1869 року придбав у якогось військового інженера А. Никифораки новий – на Кадетській вулиці (зараз вул. Б. Хмельницького) на розі з Олександрівською (зараз вул. Рєпіна). Архітектор О. Шілле перебудував його, пристосувавши до потреб навчального закладу. 4 березня 1871 року Галаган докупив іще сусідню садибу, що виходила на Єлизаветинську вулицю (зараз вул. Пушкінська).

Григорій Галаган розробив статут, що визначав: мета колегії - «готувати молодих людей до університету»; «повинні прийматися хлопці з недостатніми матеріальними засобами, різних станів, але обов’язково православного віросповідання».

Після отримання всіх погоджень і дозволів, включаючи рескрипт (26 березня 1870 р.) самого імператора, 1 жовтня 1871 року двері Колегії вперше розчинилися: спочатку - під керівництвом Григорія Павловича і Катерини Василівни, потім - слідуючи закладеним ними традиціям.

Колегія була закритим навчальним закладом, куди могли вступати «юнаки всіх без винятку станів». Згідно з задумом, до колегії приймали юнаків , що досягли віку Павла Галагана. Тут вони проходили останні чотири класи гімназії. Засновники Колегії дбали про те, щоб вихованця оточувала постійна увага й турбота про його розумове й моральне вдосконалення. Ясна річ, що за таких настанов класи Колегії були невеликі.

Колегія за програмою дорівнювала 4 старшим класам класичної гімназії і була розрахована на виховання 70 учнів (30 стипендіатів Г. Галагана і 40 своєкоштних), хоча перший набір складався з 16 учнів.  Всі мали жити в інтернаті.

Назву колегії взято для збереження традиційної назви колишніх колегій.

Славилася Колегія чудовими директорами та педагогами:  А. Степанович,   Я. Колубовський, член-кореспондент Петербурзької АН П. Житецький, В. Сиповський, М. Марковський, художники - академіки О. Мурашко та М. Пимоненко, поети І. Аненський, П. Чубинський; визначні українські діячі І. Нечипоренко, В. Науменко, Є. Трегубов,  З. Архімович та ін.; з неї вийшло багато наукових і громадських діячів: А. Кримський, О. Малиновський, М. Максимейко, М. Чубинський, А. Лівицький, П. Филипович і багато ін.

Колегія перебувала під постійним патронатом Університету Святого Володимира, але їй надавалось право самостійно налагоджувати навчальну справу. Застерігалося тільки, щоб кожен предмет викладався в обсязі класичних  гімназій. Програму будо складено з ухилом на гуманітарні науки - історія і письменство в стінах цього закладу процвітали. За часів навчання А. Кримського (1885-1889 рр.) вихованці випускали власний (неофіційний) журнал «Колегіатська думка» російською та українською мовами.

ЗІ СПОГАДІВ…

Як згадував А. Степанович, Галагани запровадили в Колегії викладання історії і теорії музики, малярства та інших мистецтв.

Григорій Павлович і Катерина Василівна хотіли створити в Колегії моральну обстановку,  подібно до тієї, в якій жив їхній покійний син, прагнули надати їй домашнього характеру; леліяли надію, що в кожному вихованцеві розвинуться і дадуть плоди такі ж прагнення до знань і благородство думок, які вони бачили у Павлуся. Тому в основі колегіального устрою лежали довіра, моральна відповідальність, авторитет учителя і прагнення до сімейного устрію. Ніякого насильства, ніяких принизливих дисциплінарних покарань...

На прогулянки вихованців пускали тільки з вихователем. Нагород, оцінок за поведінку і успіхи в навчанні чи інших якихось відзнак у Колегії на початку взагалі не було, так як й покарань. У неділю чи свято Галаган кликав вихованців до себе на обід або вигадував якісь розваги. Він любив показувати Колегію вченим, які приїжджали до Києва.

Внутрішній розпорядок був такий: прокидались вони о 6.30, о 7.00 - спільна молитва, після неї – чай. 7.30-8.30 – готування уроків. 8.45 – спільна передкласна молитва. 9.00-12.00 – три уроки. 12.00 – сніданок. 13.00-15.00 – два уроки.15.00-16.00 – гімнастика, танці, праця, лазня. 16.00-обід. 16.30-18.00 – вільний час. 18.00-20.15 – готування уроків, практичні заняття. 20.20-чай. 20.45-21.45 – вечірні заняття. 21.55 – молитва перед сном. З часом цей розпорядок зазнав певних змін, але зосередженість на внутрішніх заняттях, підтягнутість залишались притаманними йому завжди.

Як відомо, Г. Галаган мав репутацію українофіла. Колосальний інтерес має свідчення вихованця Колегії А. Кримського. Про це свідчить стенограма його виступу 22 лютого 1941 року на сесії АН УРСР, присвяченій 70-річчю з дня народження Лесі Українки, де він порівняв мовно-культурну ситуацію в родинах відомих українофілів і в Колегії Павла Галагана: писали друковані видання російською мовою, хоча могли писати та видавати українською; виховували дітей російською мовою, а коли являлися якісь свої чи закордонні гості, тоді всі говорили українською, і дуже добре говорили. Українська мова постійно побутувала лише в трьох родинах – Лисенків, Старицьких і Косачів.

«…Одна школа, яка тоді була, вважалася за розсадник українства, але творячи «возможное в пределах возможного». Як каже Возний [судовий урядовець у Польщі, Литві, Білорусі й Україні],   «хитро-мудро і невеликим коштом» виховати українську інтелігенцію позакласову, де можна всіх аристократів  і плебеїв з’єднати в одну націю. Це була Колегія Павла Галагана. У стипендіанти приймалися щороку 8-9 осіб за дуже великим конкурсом. Це були найперші учні в гімназії. Потім з них були і професори, і академіки…».

А. Кримський - випускник  п’ятнадцятого випуску – пригадував брата майбутнього гетьмана М. Скоропадського, В. Кочубея, А. Васильовича, двох – А. Ракочі й Кузу – царської крові, далі князів В. Репіна й О. Орбеліані, нарешті Д. Милорадовича…

Спогади від А. Степановича: «Гр[игорій] П[авлович] влаштував добрий хор з учнів та запрошених студентів… та  учив нас придержуватись різних народних обрядів і звичаїв, наприклад, куті і тих пісень, що співаються тоді, кажучи, що не годиться відрізнятись у свойому житті від народу».

Оглядаючись на минуле, колишній вихованець І. Сабанєєв відзначив, що «засновники й будівничі Колегії внесли живу душу в устрій училища, пов’язавши його узами з певною місцевістю, народністю і їхнім історичним минулим, і таким самим… виховували любов до довколишнього життя…».

Правління під головуванням І. Сабанєєва ухвалило ввести викладання українознавства… За кілька днів рада Колегії вирішила асигнувати кошти на поповнення  книгозбірень із предметів українознавства.

У проєкті «Головних підстав» Колегії Г. Галаган знову і знову згадував про сина: «Засоби, котрими він за життя міг користуватися, повинні назавжди забезпечити його співгромадянам можливість закінчити в своїй освіті те, чого не судилося закінчити йому».

Подружжя віддало Колегії все – і майно, і всю душу.

…Від держави Колегія не одержувала жодної копійки. …Вона існувала на прибутки від оренди у маєтків Полтавській, Чернігівській губерніях,  які навічно були закріплені за нею від фундаторів. А всього за двадцять п’ять перших років функціонування вона коштувала засновникам понад мільйон карбованців.                                       

(Білокінь, С. Колегія Павла Галагана).

З цього приводу редактор «Киевской Старины»  Феофан Гаврилович Лебединцев 14 квітня 1883 року писав Н.І. Костомарову: «Галаган все излишнее для себя давно записал на Коллегию, а сам ездит на одрах (простой повозке) и живет не почину».(Ковалинский, В. Коллегия Павла Галагана // Меценаты Киева. – 1998. –  С. 68.).

У Колегії було обладнано коштовний природничо-науковий кабінет, клас музики з фортепіано, скрипками й органом, на астрономічній вежі встановлено телескоп, а в 1914 році придбано й кіноапарат. Г. Галаган подарував Колегії цінну нумізматичну колекцію.Колегія мала книгозбірню. Взагалі їх було чотири:  основна, учнівська, навчальних посібників і нотна. Основою книгозбірні стала бібліотека видатного українського історика і письменника М. Маркевича. Тут знаходились  також і «Опис України» Боплана (СПб., 1832), а також «Короткий опис Києва»» М. Берлинського (СПб., 1820).

Фундатор передав до Колегії і свою фамільну бібліотеку, що була в його кабінеті у Сокиринцях, утворену ще у XVIII столітті. Крім книжок,  Г. Галаган пожертвував Колегії цінну збірку карт, планів, схем. Серед них – план Києва 1865 року. До кінця життя Катерина Василівна (дружина Г. Галагана) постачала книжки, котрі правління не могло само придбати через їхню дорожнечу. У середині 1896 року книгозбірня Колегії Павла Галагана становила 3 758 назв, 10 522 томи. Вона знаходилася на другому поверсі головного корпусу. Згідно з наказом наркома освіти В. Затонського, у лютому 1919 року бібліотека перейшла до Всенародної бібліотеки України (тепер Національна бібліотека імені В. Вернадського).

Багато даючи, фундатори Колегії та вихователі мали право й вимагати. Вимоги були високі. Згідно з правилами, що були затверджені у 1892 році, вихованець, що мав трійку протягом шести чвертей, повинен був школу покинути. Вихованці-стипендіати по жодному з предметів не могли мати оцінки, нижчої за трійку.

Всі ці зусилля не були марними. Доброзичливість і душевна щедрість завжди дають гарні результати. Тож і Колегія мала пишатися своїми вихованцями. Серед них плеяда визначних учених, юристів, медиків, викладачів, літераторів,  українських діячів.

Вихованець Колегії  Яницький писав: «Если есть в моей нравственной физиономии что либо хорошее, то этим хорошим я обязан исключительно Коллегии. Не могу не прибавить, что годы пребывания в ней были самыми лучшими, самыми светлыми годами в моей жизни, что образы Григория Павловича, Екатерины Васильевны и Ивана Ивановича (И.И. Нечипоренко  – директор в 1870-1890 гг.  ) навсегда останутся для меня самыми близкими, самыми дорогими, родными образами».             

(Ковалинский, В. Коллегия Павла Галагана // Меценаты Киева. –  1998. – С. 66.).

Після закриття колегії в її будинку містилися: у

  • 1917–1918 рр. – Генеральне секретарство військових справ на чолі з Головним отаманом військ УНР С. Петлюрою;

  • 1919–1920 рр. – одне зі сховищ НБУ ім. В. І. Вернадського;

  • 1923 р. – трудова школа ім. І. Франка, дитячий будинок, курси іноземних мов, середня українська школа ім. І. Франка;

  • 1977–1982 рр. – Будинок учителя.

Від 1986-го тут діє Державний музей літератури України ( у 1999 р. він отримав статус національного музею).

По революції більшовики ліквідували Колегію, перетворивши її на «трудову школу».

У цьому будинку за радянських часів знаходилась середньоосвітня школа № 92 імені Івана Франка. Після пожежі 1976 року й до сьогодні у приміщенні Колегії Павла Ґалаґана міститься Національний музей літератури України.

Пропонується встановити памятну меморіальну дошку!

Публікація блогера  БЛажчук[а] ‌Вікторович[а] КОСТянтин[а] від 22.01.2021 02:33 -

«Пропоную встановити на будинку пам'ятну меморіальну дошку.

№10420 Встановити меморіальну дошку на Колегії ім. Павла Галагана». Зібрано 121 підпис.

«Сім'я Галаганів відома як меценати Києва. У будинку на вул. Б. Хмельницького, 11 у 1870 році вони заснували Колегію ім. Павла Галагана (названа на честь загинувшого сина). Г. Ґалаґан також подарував колегії велику бібліотеку (по революції частково передану до Державної Публічної Бібліотеки). До комплексу входило 5 будинків.
Навчальний заклад був розрахований на навчання і проживання в інтернаті 70 вихованців. Учні приймалися з усіх українських земель, зокрема, з тих, що перебували у складі Австро-Угорщини. Колегія за програмою дорівнювала 4 старшим класам класичної гімназії (30 стипендіатів Г. Ґалаґана і 40 своєкоштних), всі мали жити в інтернаті.
Науково-методичне піклування над колегією здійснював Київський університет Святого Володимира». 
https://petition.kyivcity.gov.ua/petition/?pid=10420

За джерелами, що знаходяться у фонді Публічної бібліотеки імені Лесі Українки та у відділі краєзнавчої літератури та бібліографії:

Білокінь, С. Колегія Павла Галагана / Сергій Білокінь // Київ. — 1988. —   № 8. — С. 144-149 : іл.

Галайба, В. Коллегия Павла Галагана //  Галайба В. В. Из жизни губернского Киева : по материалам прессы XIX-XX вв. / В. В. Галайба. — Київ : Скай Хорс, 2015. —  С. 136-137 : ил.  

Денисенко, Г. Колегія Павла Ґалаґана // Енциклопедія історії України : у 10 т. / редкол. : В. А. Смолій (голова) та ін. ; Інститут історії України НАН України. — К. : Наук. думка, 2007. — Т. 4 : Ка — Ком. — С. 446. — 528 с. : іл.

Захарченко, М. Коллегия Павла Галагана //  Захарченко М. М. Київ тепер і колись = Кіевъ теперь и прежде / М. М. Захарченко. — Київ : Задруга, 2006. —  С. 239-240 : фото.

Ковалинский, В. Коллегия Павла Галагана / Виталий Ковалинский // Меценаты Киева. - Киев: Кий, 1998. — С. 47-76 : портр., фото.

Колегія Павла Галагана //  Український історичний календар — ’96 :       щорічник : науково-популярний та літературний альманах Історичного товариства Нестора-літописця. Вип. 2. —  К., 1995. — С. 280.

Смольніцька, М. Колегія Павла Галагана в національно-культурному житті України (1871—1920 рр.). — К. : Інститут історії України НАН України, 2007. — 527 с.

Шевчук, О. Колегія Павла Галагана (1871-1920 рр.): історія заснування середнього приватного навчального закладу міста Києва / О. Шевчук //    Рідна школа.  — 2005. — №7. — С.47-49.

Шевчук, О. М. Колегія Павла Галагана - джерело формування інтелектуальної еліти українського народу / О.М. Шевчук //  Педагогіка і психологія. — 2006.  — № 3.  — С. 116-123.

А також:

https://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%9A%D0%BE%D0%BB%D0%B5%D0%B3%D1%96%D1%8F_%D0%9F%D0%B0%D0%B2%D0%BB%D0%B0_%D2%90%D0%B0%D0%BB%D0%B0%D2%91%D0%B0%D0%BD%D0%B0;

https://4hvylia.com/novyny-usim/dobrochynnyj-ukrainets-200-littia-hryhoriia-pavlovycha-galagana.html;

http://vybor.ua/article/Istorija/kievskoy-kollegii-pavla-galagana-145-let.html;

https://uamodna.com/articles/proklyattya-rodu/;

http://www.nbuv.gov.ua/node/4346;

http://resource.history.org.ua/cgi-bin/eiu/history.exe?&I21DBN=EIU&P21DBN=EIU&S21STN=1&S21REF=10&S21FMT=eiu_all&C21COM=S&S21CNR=20&S21P01=0&S21P02=0&S21P03=TRN=&S21COLORTERMS=0&S21STR=Kolegiya_Pavla_Galagana;

https://www.i-hyrych.name/Vyklad/HistMemory/Galagan.html;

https://pidru4niki.com/81969/pedagogika/kolegiya_pavla_galagana;

https://oktv.ua/ua/turizm/dostoprimechatelnosti-kieva/kollegija-galagana;

http://esu.com.ua/search_articles.php?id=25480;

http://wek.kiev.ua/uk/%D0%9A%D0%BE%D0%BB%D0%B5%D0%B3%D1%96%D1%8F_%D0%9F%D0%B0%D0%B2%D0%BB%D0%B0_%D2%90%D0%B0%D0%BB%D0%B0%D2%91%D0%B0%D0%BD%D0%B0.

Підготувала: Надія Грищенко