Домашня сторінка > Цікаві факти про Київ > Історія Нового року в Києві

Історія Нового року в Києві

За 100 років історії Нового року свято істотно змінилося: від публічних масових гулянь у ресторанах до святкування у родинному колі.

Століття тому кияни, не менше ніж зараз, любили і з нетерпінням чекали новорічних свят, так званих зимових Святок – від Різдва і аж до Водохрещі. Змінювалися лише атрибути. На початку ХІХ століття за новим європейським обрядом – з ялинкою, подарунками і вітаннями – Новий рік у Києві зустрічали лише іноземці та приїжджі службовці, які звикли до «веселих німецьких звичаїв» у Петербурзі. Тутешні родини, навіть найзаможніше дворянство, звикали до такої традиції довго – кілька десятиліть, та врешті-решт ялинка стала невід’ємною окрасою наших зимових свят.

До середини ХІХ століття формат «німецьких ялинок» стає дедалі популярнішим серед жителів міста, головною метою ставало подарувати радість дітям. Як зазначала газета «Губернские ведомости» у 1855 році, попит на дитячі іграшки у Києві був неймовірним: «Стоило пройтись по Крещатику, чтобы заметить заботы нежных родителей, возвращавшихся от Кордеса в санях, откуда торчали головы лошадок, коз, петухов, коровок, расписанных щедро розовой краской румяных кукол».

У Києві завжди любили свята. І Новий рік кияни святкували також залюбки – навіть задовго до того, коли це свято стало офіційним. Усе місто чепурилось й готувалось до святкових бенкетів. Загальний святковий настрій посилювали й ошатні, сліпучо-гарні магазини на центральних вулицях.

Ось одна з вітрин передноворічної київської крамниці, описана Олександром Купріним в оповіданні «Чудовий лікар»: «Здесь, освещенные ярким светом висящих ламп, возвышались целые горы красных крепких яблоков и апельсинов; стояли правильные пирамиды мандаринов, нежно золотившихся сквозь окутывающую их папиросную бумагу; протянулись на блюдах, уродливо разинув рты и выпучив глаза, огромные копченые и маринованные рыбы; ниже, окруженные гирляндами колбас, красовались сочные разрезанные окорока с толстым слоем розоватого сала... Бесчисленное множество баночек и коробочек с солеными, вареными и копчеными закусками довершало эту эффектную картину». Усі ці смаколики натякали на щедрість і розкіш року, що настає.

Цікавий факт. На початку ХХ століття одна з міських газет опублікувала цікаву статистику. Було підраховано, що кількість вітальних новорічних листівок, які поштарі рознесли по місту, перевищила 600 000. Зауважимо, що в той час київське населення становило 260 000 мешканців – тобто, на кожного киянина, навіть неписьменного, припадало по дві з половиною листівки!

Уже наприкінці ХІХ століття різдвяно-новорічні свята з родинних (дитячих) стали загальними. Ялинки почали встановлювати не тільки вдома, а й в дитбудинках, пансіонах, народних школах, училищах…  Так святковий настрій, частування і приємне спілкування стали доступні не лише заможним міщанам. У вищих навчальних закладах ректори навіть завели традицію запрошувати до столу найкращих студентів для частування, відвертих розмов і дебатів.

Кияни любили на Новий рік не лише сімейні посиденьки, а й публічні святкування. Варіантів зустрічі Нового року кияни знали чимало – численні бали, маскаради, вечірки, святкові ялинки у друзів і родинні вечері... Але, мабуть, найпопулярнішими були ресторани. На початку минулого століття в Києві налічувалося не менш як півсотні ресторанів на будь-який смак – від тихих і респектабельних до гучних і скандальних.

Найкращими вважалися заклади при першокласних готелях: «Гранд-отель» на Хрещатику, «Континенталь» (сьогодні – будівля Національної музичної академії на вул. Городецького) та «Європейський» на Європейській площі (на її місці у 1982 році зведено музей Леніна, нині – Український дім).

Упродовж 1920-х – першої половини 1930-х років традиційне свято Нового року вважалося старим та несучасним. Тому офіційно його не відзначали.

У 1928 році ялинку взагалі заборонили як «явище буржуазне», а відтак контрреволюційне і антирадянське. Знадобилося майже десятиліття, щоб ялинку реабілітували й людям повернули новорічну казку. Це сталося у 1936 році після виступу першого секретаря КПбУ Постишева та статті у газеті «Правда». Жителі міста почали встановлювати ялинки вдома за радянським графіком – у ніч на 1 січня. А першу міську ялинку в Києві встановили у філармонії (тодішньому Палаці піонерів ім. Постишева). У 1930-ті роки ялинку прикрашали на площі Б. Хмельницького (зараз Софіївська), а після війни – на Хрещатику та майдані Ленінського комсомолу (Європейська площа).

Святкування Нового року зародилося за часів Петра Першого, але тільки починаючи з 1930-х років ці дні стали вихідними і започаткувалася традиція встановлювати і прикрашати ялинки. У передвоєнні роки ласощі були дефіцитом, тому Київський міськвнуторг дав розпорядження кооперації, «Київторгу» і «Кондпромтресту» розпочати святкову торгівлю, виділити у торгівельних точках спеціальні полички з ялинковими прикрасами, продавати яблука, мандарини, цукерки, медяники у спеціальних обгортках. Саме тоді, з другої половини 1930-х років, радянська торгівля почала масово пускати в продаж до свята солодощі й морозиво. Найбільший новорічний ярмарок у передвоєнному Києві працював на площі Б. Хмельницького. Невдовзі Новий рік почали офіційно відзначати не лише в дитячих, а й у дорослих колективах.

Святковий стіл почав заповнюватися модними продуктами, а з середини 1960-х до кінця 1970-х років закріпилися страви, які досі є знаковими: олів’є, шуба, холодець, заливна риба, шпроти. До слова, наприкінці 1970-х купити майонез до Нового року було подвигом.

Однак традиція зустрічати Новий рік у родинному колі збереглася. Тодішній набір страв на новорічному столі киян здебільшого формувався під впливом меню закладів громадського харчування, насамперед, робітничих їдалень.

У ті часи Новий рік остаточно перетворився на родинне свято. Чи не найголовнішим завданням родини була підготовка святкового столу. Міська влада й торгівля всіляко намагалися цьому посприяти: київські магазини продовольчих товарів працювали на годину довше, в місті влаштовували передноворічний ярмарок – на площі перед Республіканським (нині Олімпійським) стадіоном. Найкращі та найдефіцитніші продукти люди купували не в крамницях, а безпосередньо за місцем роботи – це звалося пайок, а давали пайки перед великими святами. Пайок майже цілком складався з ключових елементів новорічних страв. Палка сирокопченої ковбаси. Півкіло шоколадних цукерок. Неодмінна бляшанка шпрот. А на деяких великих підприємствах – окремо і дуже урочисто – бляшанка ікри, іноді червоної, іноді чорної. Все це багатство йшло прямісінько на новорічний стіл.

Зникали імперії, змінювалися соціальні формації, поставали нові країни, але київські традиції новорічного святкування залишалися незмінними. Те, що на перший погляд здавалося новим, насправді виявлялося добре забутим старим. У певному сенсі історія зробила коло – і знову полиці київських крамниць гнулися під вагою безлічі смаколиків, і знову в передноворічні дні ресторани наввипередки запрошували киян святкувати Новий рік. Але не тільки ресторани. З’явилися заклади, про які гульвісам 100 років тому годі було й мріяти, – нові для тодішніх українців нічні клуби. Їх було чимало, існували вони переважно недовго, але були й такі, під знаком яких минули всі 1990-ті. Це, насамперед, казино «Будапешт» на вулиці Леонтовича та, трохи згодом, величезний, як ангар, клуб «Голівуд» (нині Freedom Event Hall) на вулиці Кирилівській (колишня Фрунзе). І, звичайно, бучний та звабливий «Динамо-люкс», що постав неподалік від того місця, де колись стояв такий же бучний і веселий «Шато-де-Флер» – він існує і понині, зветься D`Lux і знаходиться на Грушевського (колишня Кірова). Нова, небачена закордонна їжа, фантастичні напої та наїдки, що мали немісцевий смак шикарного життя і сумнівну якість, заполонили магазини…

Сьогодні Новий рік, як і раніше, є улюбленим святом киян. І традиції київської зустрічі Нового року залишаються незмінними. Усе більше людей полюбляють святкувати на вулиці, під ялинкою, серед народу. Сучасний новорічний стіл – вражаючий мікс із найрізноманітніших культур, традицій та шматків географії. Зараз, мандруючи, за старою київською звичкою, домівками друзів у новорічну ніч, можна посидіти за багатьма зовсім різними святковими столами. Десь зустрінеться традиційне українське частування з варениками, налисниками, голубцями та дідухом, що стоїть поряд із ялинкою. В наступній оселі вам обов’язково запропонують олів’є, оселедець під шубою та печінковий торт, солодке шампанське і, звичайно ж, бутерброди зі шпротами. Одразу після того можна потрапити до взірцевого глобального столу з екзотичними морепродуктами, салатами з овочів і напоями з іншого кінця світу. А десь в іншому місці вам запропонують святкові бургери, святкові маффіни і не менш святковий смузі…

Але, як відомо, Київ усе приймає, єднає, залагоджує, примирює. Згладжує гострі кути, шукає спільну мову, зводить до спільного знаменника. Тому набагато ймовірніше, що ви не зустрінете жодного з описаних вище частувань у чистому вигляді, але всі їхні елементи будуть присутні.

Місто створює свій міф Нового року – між минулим та сучасністю, Європою та Сходом. І цей міф виключно наш, а тому неповторний.

Макаров, А. Н. Рождество и Новый год в старом Киеве : из истории святочных обычаев / Анатолий Макаров. – Киев : Скай Хорс, 2015. – 208 с. : ил. 

Как в Киев Новый год приходил : в центре Киева устанавливали несколько елок, мандарины для любимой считались шиком, а подарками для семьи и друзей озадачивались с лета / подготовила Юлия Полехина // Сегодня. –  2015. – 24 дек. (№ 242). – С. 37 : фото.

Кальницкий, М. В первый день года все чиновники в знак личной преданности должны были оставить свои пожелания начальнику в специальной книге : как киевляне встречали Новый год 120 лет назад / Михаил Кальницкий // Факты и комментарии. – 2018. – 27 дек. (№ 51). – С. 27 : фото.

Кальницкий, М. Как гуляли на Рождество / Михаил Кальницкий // Комсомольская правда в Украине. – 2014. – 9 янв. (№ 2). – С. 16 : фото.

Кальницкий, М. Как шутили в Новый год : Киевляне прошлых столетий не видали праздничных КВНов и мюзиклов. Юмор у них был актуальным отражением времени / Михаил Кальницкий  // Газета по-киевски. – 2005. – 29 дек. – С. 20.

Кальницький, М. Як готувалися до свят : попереду старий Новий рік, тобто Новий рік за старим стилем, тож доречно згадати, як кияни відзначали зимові свята за давніших часів / Михайло Кальницький // Вечірній Київ. – 2014. – 10 січ. (№ 1). – С. 28-29 : фото.

Лузина, Л. История праздничной елки : на Подоле было два Новых года – женский и мужской, а елка была праздничным блюдом / Лада Лузина // Сегодня: киевский выпуск. – 2018. – 13 дек. (№ 224). – С. 24-25 : фото.

Макаров, А. «Спрос на игрушки необыкновенный. Из саней торчат головы лошадок, коз, петухов, коровок, расписанных щедро розовой краской кукол... : традиция делать подарки на Новый год пришла в Киев из Древнего Рима / Анатолий Макаров // Факты и комментарии. – 2010. – 29 дек. (№ 243). – С. 12,14 : ил.

Не оглянешься и святки... // Анисимов А. Л. Киев и киевляне. Я вызову любое из столетий... : в 2 т. Кн. 1 / А. Л. Анисимов. – Киев : Курчь : Телеграф, 2002. – С. 369-375 : іл.

Панченко, А. Новый год в конверте : художники рисовали ракеты, атомы и Крещатик, а первые «листівки» стоят уже по 500 грн / Алекс Панченко // Сегодня: киевский выпуск. – 2018. – 14–16 дек. (№ 225). – С. 12, 13 : фото., ил.

Старая сказка... // Анисимов А. Л. Портрет в интерьере Вечности... : Мой Киев / Александр Анисимов. – Киев : Жнец, 2007. – С. 312-317 : ил.

Червоножка, В. Елки и оливье : самый советский из нынешних праздников – Новый год – во времена существования СССР был меньше всего подвержен влиянию коммунистической идеологии и даже имел религиозный оттенок / Валентина Червоножка // Корреспондент. – 2012. – 13 янв. (№ 1). – С. 46–48 : фото.

Усі джерела, що представлені в огляді, є у фонді відділу краєзнавчої літератури та бібліографії Публічної бібліотеки імені Лесі Українки для дорослих м. Києва.