Домашня сторінка > Цікаві факти про Київ > Київська вишиванка

Київська вишиванка

Травень, 2020

День Вишиванки - це міжнародне свято, яке покликане зберегти споконвічні народні традиції створення та носіння етнічного вишитого українського одягу. 

День національного вбрання! Національне свято!
Захід, який збирає поціновувачів мистецтва вишивки хрестиком з усіх куточків світу!
Марш, який стає натхненням для найвідоміших дизайнерів! 

У третій четвер травня вся Україна  святкує Всесвітній день вишиванки

Вишиванка в Київській Русі

Вишиті сорочки існували також і за часів Київської Русі, що підтверджено літописами, а також зображеннями на фресках Софійського собору  Києві. У XVII ст. вишивка збагатилася рослинним орнаментом. З XVII-XVIII ст. до сьогодні збереглася достатня кількість оригінальних пам’яток народної вишивки.

Мандруючи Україною, потрапимо в Україну Х-ХІІ століть. В часи Київської Русі символіка вишиванки стає більш досконалою та розкішною. Тут ми можемо помітити два напрямки вишивки – орнаментальний і сюжетний, органічно поєднані на полотні. Бачимо тут антропоморфні мотиви, зображення рослин та тварин, різноманітні геометричні фігури, яких єднає спільна мета – розповісти про рід та забезпечити йому надійний захист. Чоловічі сорочки в той час були оздоблені вишивкою лише біля комірця, жіночі ж були розшиті набагато більше: біля ворота, на рукавах та по подолу спідниці. Виникло і набуло розквіту мистецтво вишивки золотими та срібними нитками, яка зустрічається на одязі феодальної знаті та священнослужителів, в убранстві храмів та княжих палат. А простий люд прикрашав сорочки орнаментами, прошитими червоними та чорними нитками.  

Київські князі всіляко підтримували традиції вишиваного одягу. Так, в ХІ столітті сестра Володимира Мономаха Ганна заснувала при монастирі школу для дівчат – майбутніх майстринь вишивки. Згадки про вишитий одяг є у багатьох письмових джерелах, насамперед у «Слові о полку Ігоревім», в Іпатіївському літописі та інших пам’ятках… Символи української вишиванки пройшли крізь віки, не втративши сили та краси. На жаль, минули славетні часи козацтва, але живий ще дух козаків, жива жага до волі в українців, де б вони не перебували. А підтримує цей дух саме вишиванка, виконуючи дане їй від Бога призначення – захищати Україну та її синів від лютого ворога, від зради та напастей.

Київська вишиванка

Чим київська вишиванка відрізняється від вишиванок інших регіонів, які прикраси пасують до неї, як шиють чоловічу та дитячу сорочку, скільки сорочок в скрині у модниці? Термін «вишиванка» набув особливого поширення в Радянські часи. В народній традиції такого терміну не існувало, вживалося словосполучення «вишита сорочка», або ж просто «сорочка». Українська традиційна вишивка нараховує близько 300 швів, які шиються на основі 20 технік. У ХІХ столітті орнаменти та техніки оздоблення одягу були настільки унікальними, що можна було за сорочкою визначити, з якого села походить її власниця. Найбільш поширеними техніками на Київщині були: «вирізування», «лиштва», «зерновий вивід»,«настилування», «набирування», «верхоплут», «штапівка», «коса гладь» тощо. Основні кольори вишивки на Північній Київщині – білий, червоний та синій, а на Південній Київщині – білий та жовтий. З другої половини ХІХ століття синій починає замінюватися чорним кольором. Для Київщини характерними були сорочки з коміром-стійкою, пишними рукавами та низом, оздобленим зубцями. Першу сорочку (льолю) для дівчинки робили з рукавів маминої сорочки, а для хлопчика – з татової. В жіночій сорочці вишивкою прикрашали рукави, уставки, манжети, комір та поділку. Особливо яскравими були сорочки дівчат на виданні («на порі»). Найкращу та найбільш майстерно вишиту сорочку вдягали, звісно ж, на весілля. Її вишивали на тонкому, білому полотні, рукава повністю вкривали вишивкою червоною заполоччю. Часто весільну сорочку жінка берегла у скрині ціле життя. Старші жінки носили вже скромніші, не такі барвисті сорочки, та й кількість вишивки на них зменшувалася. Якість та кількість сорочок вказувала на матеріальні статки родини. У звичайної дівчини у скрині було близько 35 сорочок, а у заможної могло бути й більше 60-ти. Чоловічі сорочки у ХІХ столітті відрізнялися від жіночих довжиною та відсутністю вишивки на рукавах, проте все ж пишно оздоблювали манжети, маніжку та комір. У будень не вдягали пишно вишитих із тонкого полотна сорочок. Одяг «до роботи» був стриманим, практичним, однак оздоблений лаконічною, мінімалістичною вишивкою. У піст не носили одяг яскравих кольорів. Вбиралися у сорочки, вишиті білим,чорним, синім, коричневим. Шили сорочки переважно з домотканого лляного та конопляного полотна, яке виготовлялося селянками майже у кожній хаті. На виготовлення однієї сорочки потрібно було від 6000 до 8000 метрів нитки, виготовленої вручну. Найбільшого розквіту вишивка в одязі, і зокрема на сорочках, набула в кінці ХІХ–початку ХХ століття. Після скасування кріпацтва у 1861 році почалося економічне піднесення, що відобразилося і на вбранні селян. Можливість купити фабричне бавовняне тонке полотно та нитки, хімічні барвники змінює естетику сорочки та техніки її вишивки. З впливом міської моди старовинні техніки вишиття були витіснені найбільш розповсюдженою технікою «хрестик». Вишивка хрестиком поширилась завдяки геніальному рекламному ходу засновника парфюмерно-косметичної компанії «Товарищество Брокар и Ко» Генрі Брокару. Шматки мила «Брокар и Ко» загортали у яскраві обгортки, на яких друкували схеми орнаментів для вишивання хрестиком. Брокарівське мило було дешевим, а схеми вишивки – надзвичайно простими, тож швидко полюбились жінкам і витіснили інші народні орнаменти. Сорочка була базовим елементом строю селян і виконувала функцію нижньої білизни, тому в одній сорочці ніколи не ходили. Носили переважно довгі сорочки – «покісточки», поверх одягали плахту із запаскою або ж спідницю з фартухом та підперізувались поясом. Нагрудним одягом слугував корсет. Заміжні жінки обов'язково покривали голову очіпком, хусткою, а дівчата виплітали різноманітні коси та заквітчувались. Щодо прикрас, то в цьому регіоні селянки віддавали перевагу кораловому намисту («добре намисто») та бурштину («лянтарі»).  Раніше селянки переважно вишивали самі для себе. Як промисел на Київщині розпочався розвиватися з 1913 року. Створюються осередки у містах Кагарлик та Сміла, селі Скобці. Існувала також велика кількість земських та панських майстерень. Однак у них яскравий та насичений народний орнамент виконувався в ніжних, пастельних кольорах. Майстрині випрацьовували власний, авторський стиль кустарної вишивки, а їх роботи представляли на місцевих та міжнародних виставках. Вирішальний вплив на характер орнаментальних мотивів мають різноманітні вишивальні шви, так називані «техніки», яких в Україні відомо близько ста. Окремі вишивальні шви характерні для тих або інших етнографічних районів України.

Середня Наддніпрянщина

Вишивкам Київщини властивий рослинно-геометризований орнамент зі стилізованими гронами винограду, кольором хмелю чи восьмипелюстковими розетками, ромбами, квадратами. Основні кольори вишивок Київщини — білий, коралово-червоний, відтінений чорний. Основним матеріалом для вишивки в центральній Україні були червоні та сині кручені бавовняні нитки «заполоч». Заполоч привозили через Крим зі сходу. Пізніше почали використовувати інші сині нитки, які швидко линяли і тому синій колір заполочі був замінений на початку ХХ століття чорними нитками.

Чоловіча сорочка. Сорочки Київщини були з низьким комірцем-стійкою та широкими прямими рукавами, інколи призбираними в манжет. Біля шиї сорочки мали дві петлі, в які просилявся чорний шовковий шнурок або червона шовкова стрічка, які називали застіжкою. Комірець завжди був вишитий: сірими нитками (переважно в старших) або червоною та синьою заполоччю. Пазуха та кінці рукавів, якщо вони були не призбирані, також вишивались. Чоловічі від жіночих узорів досить часто відрізнялись. Для комірця, рукавів, пазухи були окремі узори. На Київщині вишивання було розвиненіше. Існували такі назви візерунків на комірах:  човниками, настилування, човники з попинами, проскурочки, човники з крильцями, кривоніг, пупчики. На пазухах були такі візерунки: ляхівка на 3, 4, 5, 7, 9 дирочок, ляхівка ціле коліща, ляхівка цілий збан, ляхівка хрестиками, ляхівка кругла нашиванка, ляхівка коса, ляхівка кругла і хрещата, ляхівка решіточки, прутик. На рукавах була мережка з ляхівкою.

Старші люди мали сорочки вишиті або тільки на комірці або ще невеликими мережками на пазусі, на рукавах сірого кольору; заполоч в невеликій кількості була тільки на комірцях. Іншого крою сорочки були з відкладними комірцями, мали багато складок біля шиї і не вишивались, або зрідка тільки комірець. Біля кисті рукав збирався на нитку і пришивався манжет - чохли.  

Жіноча сорочка. Жіночі сорочки Київщини в ХХ-му ст. вишивались синіми та червоними бавовняними нитками. Візерунки вишивки на поликах називались: книші, ціле хрещате, кривоніг, простий кривоніг, половина кривоногу, цілий кривоніг, цимбали, половина цимбалів, цимбалики, метелики, човники з вирізуванням, човники з крильцями, хмелик рожовий, хмелик коло шнурочка, хмелик чорнобривцями, хмелик лапками, хмелик молоточками, павучки, чорнобривці, цілі огірки, повна рожа, головатий хміль, реберця, горли, ламані хрести, косиці, павичі, раки, цілі починки, дубові листки. На комірцях: скраклі, огірки, хрестики, чорнобривці, рачки щиплені. На підтачці: чорнобривці, хмелик, паслин, реп'яшки (чоловічі сорочки мали ці узори на пазусі). Старші жінки рідко прикрашали сорочки кольоровою заполочю, а мали дуже часто вирізування (сірими нитками) на рукавах. Пазухи і комірці не вишивалися.

ХХ століття

Перший вибух моди на вишиті й народні сорочки у радянських республіках припав на 1920-ті і початок 1930-х років, себто добу НЕПу та Коренізації, (в УСРР -Українізації).  В УРСР вишиванки, як урочисту одежину, вдягали і партійні керівники, і прості люди. Загалом, мода на народні сорочки в радянських республіках не обов'язково мала український характер, на території РРФСР популярність набули перш за все косоворітки, за мотивами сільської російської чоловічої сорочки, часто без вишивки, навипуск, маючи розріз не посередині грудей, як в українських вишиванок, а отже й похилий комір. Мода на косоворітки як повсякденний одяг трималася в РРФСР аж до Другої Світової війни. У місяць смерті Сталіна, березні 1953 року, за рішенням зборів своїх членів артіль «8 Березня» (нині фабрика «Деснянка») входить до складу Української спілки художньо-промислових кооперативів. «Укрхудожпромспілкою» задля масового виробництва на основі народної вкраїнської чоловічої сорочки було розроблено три типи сорочок: «українка» (з відкладним коміром, одноколірною вишивкою чи в гармонійному сполученні двох-трьох відтінків одного кольору), «гуцулка» (з багатоколірним геометричним візерунком із перевагою червоного кольору) та «чумачка» (з вишитою пазухою та низеньким комірцем-стійкою). Друге радянське піднесення популярності народних сорочок, не таке потужне як перше, але вже саме на українські вишиванки, припало на другу половину 1950-х років і початок 1960-х. Зазвичай це пов'язують з перебуванням на чолі Радянського Союзу Микити Хрущова (1953—1964), який полюбляв саме українські вишивані сорочки, та сам часто з'являвся на публіці одягнений у них, йому слідували і інші посадовці, вишиванка набула рис ділового одягу. Із відходом з посади Микити Хрущова збігся і занепад популярності носіння вишитих сорочок, що тривав аж до доби відродження Незалежності. У період радянського застою вишиванка стала рішуче дисидентським та патріотично-українським одягом або ж просто елементом національного русько-вкраїнського сценічного вбрання.

Незалежна доба

З наближенням відродження Незалежності України вишиванка почала рішуче повертати свою загальнонародність. Як чоловічі, так і жіночі варіації на тему традиційних вишиванок нині поширені на мітингах, урочистих та молодіжних заходах, посіли своє місце у весільній моді. Вишиванка стала дрес-кодом чи й безкоштовною перепусткою до певних молодіжних тусівок та дискотек, особливо присвячених державним святам. Окремим явищем стали вишиванкові ходи наприкінці 2000-х, коли, не прив'язуючись до існуючих свят, однієї вишиванки стало достатньо як причини організації масової зустрічі. Подібні святкові прогулянки з українськими піснямимузикоюпатріотичними гаслами найбільшу поширеність набули серед молоді 17-20 років, і регулярно відбуваються в багатьох містах України, зокрема й у Києві. Значний поштовх до популяризації народного вбрання в Києві поклав міжнародний етнічний фестиваль «Країна мрій», організований рок-музикантом Олегом Скрипкою. Перший фестиваль пройшов 10-11 липня 2004 року на Співочому полі й став традиційним щорічним заходом. Вишиванкова хода  щорічно з 2008 року проходить у центрі Києва два рази на рік - навесні і восени. Марш вишиванок  традиційно приурочений до Дня Києва. Парад вишиванок  відбувається на честь Дня Незалежності.

Цікаво 

28 жовтня 2015 року  на фасаді 18-поверхового житлового будинку № 36-Б на бульварі Лесі Українки в Києві австралійський художник Гвідо ван Хелтен завершив 12-денну роботу по малюванню велетенського муралу- дівчини у вишиванці. Мурал сягає завдовжки 43 метри. Це найбільший твір художника не лише в Україні, а й в Європі

Рекомендуємо для прочитання: 

Бебешко, Л. Українська вишиванка : мальовничі узори, мотиви, схеми     крою / Лідія Бебешко. - Харків : Клуб Сімейного Дозвілля, 2018. - 128 с. : іл.

Еременко,  Т. Вышивка : Техника. Приемы. Изделия  / Татьяна Еременко. - Москва : АСТ-ПРЕСС, 2000. - 192 с. : ил. - ( Энциклопедия).

Караванська, О. Стильна книжка для панянки / Оксана Караванська ; намалювала Анастасія Стефурак. - Львів : Видавництво Старого Лева, 2017. - 144 с. : іл. 

Лузіна, Л. Чарівні традиції українок / Лада Лузіна ; мал. К. Дуднік ; [           іл. О. А. Гугалова ; пер. з рос. І. М. Алексеєвої]. - Харків : Фоліо, 2018. -        64 с. : іл.

Надутенко, О. В. Барвиста вишиванка / Олена Надутенко. - Кіровоград : Імекс ЛТД, 2014. - 44 с. : іл.

Подоляк-Воляницька, О. Душа мов вишиванка : поезії / Ольга Подоляк-Воляницька. - Тернопіль : Підручники і посібники, 2010. - 48 с. 

Статті

Грибенко, Н. М. Вишиванка - національна спадщина українського народу : корекційне заняття для дітей 6-го року життя із затриманням психічного розвитку / Н. М. Грибенко // Дитина з особливими потребами : науково-методичний журнал. - 2019. - № 2. - С. 17-20 : фото.

Костіна, О. Ю. "Вишиванка - писанка чудова" / О. Ю. Костіна // Початкова школа. - 2017. - № 1. - С. 57-62.

Мариненко, І. Вишиванка-душа українського народу : інтегрований урок читання та образотворчого мистецтва / Ірина Мариненко //                Початкова школа. - 2018. - № 1. - С. 48-51.

Олійник Е. Вишивана сорочка // Наше життя. - 1988. - жовт.-С.17.

Матвійчук, Ю. Підбито підсумки конкурсу на кращу монету України 2013 року / Юрій Матвійчук // Вісник НБУ. - 2014. - № 7. - С. 31 : фотоіл.

Про завершальний етап конкурсу "Краща монета року України", який визначив найкращі українські пам'ятні монети ("Українська вишиванка", "Материнство", "Дрохва"), офіційно введені в обіг у 2013 році.

Про введення в обіг пам'ятних монет "Українська вишиванка" //            Вісник НБУ. - 2013. - № 10. - С. 62 : іл.

Редька, Г. Гімнастичне па та вишиванка прикрасили монети : Національний банк України ввів в обіг п'ять пам'ятних екземплярів / Ганна Редька // Вечірній Київ. - 2013. - 29 серп. (№ 34). - С. 7 : фото.

Чугаєвська, Д. Патріотизм у копієчку : "Вечірка" дізналася, у скільки обходяться киянам національні атрибути і одяг з українською символікою / Дарина Чугаєвська // Вечірній Київ. - 2014. - 24 лип. (№ 29). - С. 6 : фото.

Літературні твори

Сом, М. Д. Вишиванка : поезії / Микола Сом. - Київ : Молодь, 1964. - 87 с.

Сухарєва, І. О.  Запах снігу : [поезії, пісні] / Ірина Сухарєва. - [Чернівці] : [Прут], [2007]. - 128 с. : ноти, портр.

Сухарльов, В. Вишиванка : тексти пісень / В'ячеслав Сухарльов. - Харків : Крок, 2007. - 208 с. : портр.

Статті

Гущак, І. Від весняних до осінніх перелетів: [вірші] / Іван Гущак // Дзвін. - 2006. - № 5-6. - С. 11-13.

Долик, Л. Ієрогліфи щастя : [поезія] / Любов Долик // Дзвін. - 2017. - № 10. - С. 91-95.

Мороз, О. Дорога до себе : [поезії] / Олександр Мороз // Літературна Україна. - 2015. - 10 грудня (№ 47). - С. 10 : портр.

Недзельська, Г. Віршова насолода : поезія / Ганна Недзельська // Соціальний захист. - 2012. - № 12. - С. 53-54.

"Несу воду для матері" : поезія  // Київ. - 2005. - №7-8. - С.52-59.

 Пермяков, А. [Поезії. Вишиванка кохання] / Андрій Пермяков // Літературна Україна. - 2019. - 14 вересня (№ 33-34). - С. 10 : портр.

Посух, Ю. Немає влади, окрім Бога : [поезії] / Юрій Посух // Українська літературна газета. - 2017. - 17 листопада (№ 23). - С. 10 : портр.

Синенький, Ю. Невмиті небеса : [поезія] / Юрій Синенький // Дзвін. - 2006. - № 7. - С. 18-23.

Сом, М. Вечір. Ніні. Чуні. Вишиванка. Сміх : [Вірші] / Микола Сом // Вечірній Київ. - 1997. - 8 серпня.-С.13..

Ткач, М. Оповідання : вишиванка для старшого брата / Михась Ткач //     Київ. - 2019. - № 3/4. - С. 114 -119 : фото.

Усі джерела, що представлені в огляді, є у фонді відділу краєзнавчої літератури та бібліографії, Публічної бібліотеки імені Лесі Українки для дорослих м. Києва.

А також:

https://project.weekend.today/vyshyvanka;

https://2kolyory.com/vyshyvanka-s-origin/;

https://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%92%D0%B8%D1%88%D0%B8%D0%B2%D0%B0%D0%BD%D0%BA%D0%B0; https://translate.googleusercontent.com/translate_c?;

http://vkieve.net/street-art/graffiti-lesya-ukrainka;

https://archidea.com.ua/diary/report/358594-gigantskie-freski-ot-gvido-van-heltena;

Підготувала Надія Грищенко